Сообщение №0, отправлено 16 Фев 2003 11:27

Про кількість і якість
Не навчилися ми за 11 років незалежності робити висновки і вчитися на власних помилках. За плечима вже три зимові Олімпіади; нібито і вік поважний, і досвід є, а ми продовжуємо поводитися як школярі і згадуємо про те, що треба було робити уроки лише напередодні іспиту. Скільки розмов точилося після Олімпіади довколо того, що наші фрістайлісти мали лише один повноцінний рік підготовки. Ось почався новий олімпійський цикл, змінилося керівництво НОКу та Держкомспорту, полетіли тренерські “голови” (Костянтина Данилова на посаді головного наставника збірної України з фрістайлу замінила його однофамілиця Антоніна Данілова) і тільки підхід до спортивної справи залишився таким же.
Е.А.: Після Олімпійських ігор ситуація не покращилася, а погіршилася. Всю осінь та частину зими ми сиділи вдома, займалися загальною фізичною підготовкою в залі на тренажерах та зрідка на батуті. Спеціальну підготовку до цього сезону ми розпочали лише 19 грудня в Москві. Тільки там вперше після Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті ми побачили сніг і вийшли на трамплін. Тривала підготовка аж кілька днів. Пострибали і одразу на Кубок світу.
С.К.: А на початку сезону плани були грандіозні. Спочатку двацятьом українським фрістайлістам, в тому числі і мені з Енвером, збиралися влаштувати збір в Австрії, потім в Швеції. В результаті перед початком етапів Кубка світу нас на кілька днів повезли до Москви. Повірте, я цілком підтримую бажання нового старшого тренера збірної Юрія Кобельника виростити гідну зміну, але ж треба раціонально підходити до справи і виходити з тих матеріальних умов, які маємо, а не тих, які хотіли б мати. А то вийде так, що ані молодь “не виросте”, ані лідери збірної не підготуються відповідним чином.
-- Цього року в дорослій збірній ми побачили нове прізвище…
С.К.: Ігорю Ішутко 20 років. Він став срібним призером юніорського чемпіонату світу і з нього штучно зробили зірку, думали він і на етапах Кубка світу буде гідно виглядати (найкращий результат цього спортсмена у кубковому турі – 18-те місце в Лейк-Плесіді). Але між молодіжним та дорослим рівнем величезна різниця. Колись я відчув це на своєму досвіді. Взагалі, хлопець він непоганий, і якщо буде і надалі так наполегливо працювати, думаю досягне високих результатів.

Реклама по-нашому
“Найприємніша” ж несподіванка чекала на наших фрістайлістів по приїзді до Дір Веллі. Думаю, краще про неї розкажуть вони самі:
Е.А.: Спочатку планувалося повезти на чемпіонат світу делегацію із 14 чоловік: 10 спортсменів (це при тому, що квота -- вісім), трьох тренерів та одного лікаря. Коли ж дійшло до справи, то поїхало лише четверо: Ігор Ішутко, Станіслав Кравчук, я та наш тренер Анатолій Мазур. З жіночої збірної взагалі нікого не взяли. На разі там лише юніорки, не спроможні конкурувати з дорослими спортсменками, а наш лідер Тетяна Козаченко ще не відновилася після травми. Бронь в готелі так і не скасували. Але ж це Америка і там так не робиться, тож коли ми прийшли поселятися, адміністратор показав список з 14 прізвищ і рахунок на три тисячі доларів. А коли ми відмовилися платити – нам показали на двері.
С.К.: Знайти вихід із цієї неприємної ситуації допомогла Лариса Барабаш-Темпл. Ми подзовнили їй, вона довго вибачалася перед власниками готелю і нам нарешті дали ключі від номера, але натякнули, що невідомо чи після таких “коників” нас взагалі допустять до змагань. До змагань нас таки допустили, але до тренувань -- ні. Тим часом як інші стрибали, ми стояли і дивилися. Про наші “подвиги” у Дір Веллі знали всі, починаючи від службовців готелю, і закінчуючи публікою та суддями. Одним словом, рекламу нам влаштували краще нікуди. Дивно, що після такого нас ще більш-менш справедливо оцінили під час змагань.

Український Коперфільд
Пройшов рік відтоді як у столиці штату Юта запалав, а згодом і згас вогонь ХІХ зимових Олімпійських ігор. Фрістайліст Станіслав Кравчук був чи не єдиним українцем, в якого із цією подіє були пов’язані приємні спогади. Через 12 місяців найкращий вітчизняний спортсмен зимових ігор повернувся на щасливі для себе схили Дір Веллі (а саме в цій місцевості проводився олімпійський турнір фрістайлістів), для того щоб їх освіжити. І йому це вдалося:
С.К.: Відверто кажучи, цього року я їхав до Дір Веллі як турист. Мої далекі від блискучих результати на етапах Кубка світу та підготовка, яку ми мали, або точніше якої не мали цього сезону, на більше об’єктивно сподіватися мені не дозволяли. Тож такий високий результат на чемпіонаті світу для мене самого став справжньою несподіванкою. Взагалі, я втретє виступаю у цьому місті (мається на увазі Дір Веллі -- Авт), на цьому трампліні і втретє посідаю п’яте місце: спочатку це сталося на етапі Кубка світу 2001 року, потім, як ви знаєте, -- на Олімпійських іграх, і ось знову -- тепер вже на світовому чемпіонаті. Просто містика якась!
-- Напевно, таємничості та магічності змаганням додавало ще й те, що вони чи не вперше в історії фрістайлу відбувалися вночі при штучному освітленні...
С.К.: Так, справді. Спочатку я скептично поставився до цього, думав, що в темряві важко буде орієнтуватися під час польоту. Коли спробував, виявилося, що побоювання марними. Для освітлення організатори використали не звичайні ліхтарі, а неоновий газ, який абсолютно не засліплював очі. Схил та зону приземлення було чудово видно, вони були яскраво білими на загальному темному фоні.
-- Станіславе, а цю містичну тенденцію “п’ятих місць” в перспективі можна покращити і довести до…?
С.К.: Не можна, а треба, інакше на віщо взагалі займатися спортом. Якби у нас були кращі умови для тренувань (а на разі в Україні взагалі немає трамплінів, придатних для виконання потрійних стрибків, а подвійні, які можна робити на Драгобраті та в санаторії “Синяк” придатні лише для юніорів та початківців), ми і сьогодні могли б принаймні свідомо зазіхати на трійку призерів. У Дір Веллі для того щоб боротися за нагороди, нам не вистачило коефіцієнту складності. Ми просто не встигли відповідним чином підготуватися. До того ж з кожним роком кількість учасників змагань росте. І якщо раніше на тренуваннях перед відповідальними стартами ми встигали зробити 20-25 стрибків, то тепер лише 4 – 5. Тож роль передсезонної підготовки, якої у нас практично не було, збільшується.

О, щасливчик!
Якщо для самого Станіслава п’яте місце у Дір Веллі і було дещо несподіваним з огляду на зірвану підготовку до сезону та не зовсім вдалі виступи у рамках Кубка світу, то для пересічних і непосвячених у вищезгадані проблеми вболівальників, цей результат виглядав цілком закономірним. Інша справа – четверта позиція Енвера Аблаєва. 23-річний фрістайліст довгий час тримався в тіні свого більш титулованого товариша по команді і ось нарешті вийшов з неї. У Дір Веллі Енвер не лише вперше на турнірі такого рангу “перестрибав” свого співвітчизника Станіслава Кравчука (що втім, за словами останнього, на їх дружбу ніяк не вплинуло), але й показав найкращий у своїй спортивній кар’єрі результат, виконав норматив Майстра спорту міжнародного класу.
-- Що ж, Енвере, тебе можна привітати…
Е.А.: Напевно, так високо за своє життя я ще не піднімався. І хоча у підсумку зупинився в кроці від п’єдесталу пошани, а кажуть, що в спорті найприкрішого місця немає, не вважаю, що програв. Напередодні чемпіонату я показував непогані результати на етапах Кубка світу: в Лейк-Плесіді був восьмий, у Ферні -- четвертий і все ж на такий успіх у Дір Веллі не розраховував. Думав, десь сам помилюся, десь судді “допоможуть”. А вийшло навпаки.
-- А ти усвідомлюєш, що цього “навпаки” могло і не бути, адже у фінал ти потрапив з останнім 12-м результатом, всього на 2,4 балли випередивши бронзового призера Олімпіади в Нагано білоруса Дмитра Дащинського.
Е.А.: Звичайно, усвідомлюю. Щасливчик я, одним словом (сміється). А, якщо серйозно, то десь правильно налаштувався, десь фортуна мені посміхнулася – і потрапив до фіналу. Ну а там вже ризикувати не став: виконав своє звичне потрійне сальто з трьома піруетами і отримав практично максимальну кількість балів, яку взагалі можливо отримати за цей елемент. Якщо ви помітили, то ми з Кравчуком набрали практично однакову суму балів. Просто я зробив “чистіше” простіший стрибок, а він з невеличкими помилками складніший. Але якщоя до свого максимуму не дібрав всього два-три бали, то у Кравчука в запасі було ще близько десятти.

Тихіше їдеш -- далі будеш
Після того, як чех Алеш Валента виграв Олімпійські ігри, блискучо виконавши стрибок “три з п’ятьма”, спеціалісти в один голос заговорили про початок нової ери у фрістайлі. Втім, як показав цей сезон, із новою ерою доведеться трохи почекати. Алеш Валента і надалі продовжує вражати вболівальників своїми “смертельними” номерами, щоправда не так успішно, як на Олімпіаді, але його відчайдушшя солідарності серед інших фрістайлістів не знаходить. Чому?
С.К.: Такий ризик не завжди випраданий. І ми це бачимо на прикладі Валенти. Він три рази намагався виконати цей стрибок на чемпіонаті світу і тричі зазнавав фіаско. Минулого року у Солт-Лейк-Сіті йому просто пощастило, я б навіть сказав, що пощастило подвійно – адже це сталося на Олімпіаді.
Е.А.: На мою думку, стрибок “три плюс п’ять” не скоро ввійде в звичку для фрістайлістів. Він занадто травмонебезпечний, для того щоб виконувати його при першій ліпшій нагоді. Можливо, на наступних Олімпійських іграх в Туріні його і виконуватимуть, але навряд чи масово. У Дір Веллі я розмовляв з Дмитром Архіповим – переможцем чемпіонату світу, і він казав, що на разі не збирається стрибати “три з п’ятьма”. Як бачите, йому і “три з чотирма” для перемоги виявилося достатньо.
-- Срібний призер світового чемпіонату Олексій Грішин притримується іншої думки. В інтерв’ю білоруській газеті “Прессбол” на запитання: “Хто зараз найсильніший у світу?", він відповів: “Звичайно,я!”. Ви з ним погоджуєтеся?
Е.А.: Грішина можна зрозуміти. Заслуг у нього значно більше, аніж в Архіпова. З 1998 року білорус не залишає перші рядки світових рейтингів, росіянин же на міжнародній арені виступає лише другий рік. Питання, хто більше з них заслуговував на перемогу у Дір Веллі, суперечливе. Грішин вирішив не ризикувати і зробив “три і три”, зауважте, зробив дуже добре, а Архіпов не зовсім бездоганно, але таки виконав стрибок “три з чотирма”. Судді віддали перевагу останньому, адже коефіцієнт складності у нього був вище, і вони по-своєму праві.

Американська трагедія
Цьогорічний чоловічий фінал чемпіонату світу перетворився на бенефіс спортсменів з СНГ. І зауважте, що усе це “неподобство” сталося на батьківщині фрістайлу в Америці. Для того, щоб значимість того, що трапилося, була зрозуміла і пересічному читачу, вдамося до історічних фактів: у США 1971 року в Нью-Гемпширі вже відбулися перші офіційні змагання з лижної акробатики, а на треренах колишнього радянського союзу на початку 70-тих років цей вид спорту ще перебував у зародковому стані. Самостійна ж федерація фрістайлу СРСР оформилася лише 1988 року. Тож, можна сказати, що у Дір Веллі слов’яни просто познущалися над своїми заокеанськими коллегами. Мало того, що перемогу здобув росіянин, а “срібло” виборов білорус, так в п’ятірку потрапили ще й два українця. Останній факт, звичайно ж, тішить нас найбільше. А от чи тішить він організаторів та господарів турніру це вже інше питання і не таке вже й несуттєве, як здається на перший погляд:
Е.А.: Ми намагаємося “наздогнати і перегнати” як колись казали. Звичайно, американців такий перебіг речей страшенно засмучує, я б навіть сказав розлючує.
На чемпіонаті світу їх нібито негаразди почалися ще в кваліфікації. Незважаючи на те, що одразу три представники США потрапили в фінал, публіка залишала стадіон розчарованою. Ще напередодні чемпіонату світу в одному з місцевих журналів з’явилася стаття під загаловком “Поміняємо “срібло” на “золото”. Йшлося про срібного призера Олімпіади Джо Пака. Він народився і виріс у місцевості, в якій проходив чемпіонат і його там просто боготворили. Але Джо Пак не виправдав сподівань співвітчизників, завалив другу спробу і посів лише п’ятнадцяте місце. Тож сталася маленька національна трагедія. Відверто кажучи, нам усім було трохи шкода його. Адже якими б там не були результати у підсумкових протоколах, залаштунками у фрістайлістів завжди панує доброзичлива атмосфера, і друзів вибирають не по кольору національного прапору, а по інтересах.
Щодо інших представників США, то вони також не надто потішили вболівальників. Сподіватися на Еріка Бергуста їм не доводилося. Олімпійський чемпіон Нагано проводить один з найгірших у своїй спортивній кар’єрі сезонів. 33 роки – це як не як вік для фрістайлу. Хоча, можливо, виносити йому остаточний вирок і списувати на пенсію ще зарано. Спорт взагалі, а фрістайл зокрема, це смуга біла, смуга чорна. Ще одного американця Джерета Петерсона вони (мається на увазі судді – Авт.) “запхали” у шістку руками і ногами. Треба ж було хоч якось підняти престиж господарів турніру в очах співвітчизників.
С.К.: Втім, якщо ви думаєте, що наші непередбачені успіхи у Дір Веллі нам так просто минулися, то ви помиляєтеся. На наступному ж етапі Кубка світу у Стімбоуті (США) нам за них помстилися сповна. Звичайно, судді не стануть тебе “ображати”, якщо ти виконаєш свою программу майже бездоганно, як ми це зробили на чемпіонаті світу, але якщо даш хоча б найменший привід засумніватися у своїх здібностях, як це сталося у Стімбоуті, будь певен, вони ним скористаються. Тож нас так опустили у підсумковому протоколі, що навіть видно не було. Я посів 17-те місце, а Енвер взагалі 30-те з 38.
Е.А.: Звичайно, це неприємно, але трагедії ми не робимо. Я, відверто кажучи, навіть не дуже засмутився, адже у цьому сезоні головним стартом для нас був чемпіонат світу і ми з ним впоралися “навідмінно”.