|
Анализ рейтинга сообщения
|
|
Автор:
|
Dragon
|
|
Сообщение:
|
Ну що вам сказати про Славське? Певно треба за змістом. Приїхали. Оселилися не у Славську а в Сколе (не питайте чому, не я організовував виїзд). Байдуже, лишилися задоволені. За годину на електричці вже їхали на гору. А далі - упс. Усю дорогу від Києва мої приятелі сміялися з мого рюкзака та лиж у чехлі. Самі вони їхали на легку. Але варто було дістатися прокатів у Славську - і настала моя черга сміятися. Не витримавши, я покинув друзів та ринув на гору. Зробив чотири спуски. Передзвонив (минуло 2 години). Виявилося, що спорядження вони тільки знайшли. Набули розуму. На гору почали виїзджати раніше. Про якість схилів на Тросятні... Як би так сказати, аби не висловитись. На Центрі (з певних причин яйого вважаю середнім арефмитичним від усіх) на верхній третині схилу сніг було зчесано вщент. Більш-менш пологий відтінок ще якось засніженй, а трохи крутіше - їдеш мов на пральній дошці. Середній віддінок був, як говориться, "із пивом - байдуже". Низ - майже нічого, за вийнятком того, що такий кут нахилу цікавий лише для чайника. Але це усе - до неділі, 6-го. Маю подякувати працівникові прокату. У Сколе зранку 6-го все почало танути. У Славську все було не набагато краще. Помилувавшись кислими пиками водіїв біля вокзалу, ми з приятелями вже почали сумніватися, чи варто витрачати тридцятку на подорож до Тростяну. Але добрий прокатник нас щиро переконав, що на горі іде сніг. Ну, а як не йде то невдовзі буде. Натхнені такими запевненями, дісталися Центру. Настрій погіршився ще більше. Навкруги - усе хлюпало. Але варто було видряпатися на верх, аби змінити ставлення. Снугу - хоч греблю гати. Засипаний снігом схил створив нові проблеми. Там де раніше було зчесано - миттєво виникли горби й замети. Надвечір верхня третина схила вже нагадувало поле танкового бою . От де пошкодуєш про ратрак! Якби ввечері розбити горби, та вирявняти схил... Але не варто звикати до хорошого. Наступного ранку на Тростяні снігу було ще більше, а горби ще вищі. Та ще й на додачу зграї чайників швиденько счесали сніг на усіх людних місцях. У підсумку на Захід дістатися можна було лише двома засобами. Або - по землі, або - по цілині. Чайники на схилі - взагалі окрема розмова. Я розумію, що верхній відповіда за безпеку нижнього. Але ж варто хоч інколи навкруги роздивлятися. На моїх очах хлопець ледь не забився через дурепу (вибачте іншого слова не знаходиться), ака у трьох метрах від нього раптом сунулася йому прямо під лижі. Гарно ж було хлопцеві. Не затормозиш - вріжешся. Упрешся кантами у схил - зіб"єш чайницю з ніг. У підсумку хлопець спробував вивернути лижі, та не зміг опанувати інерцію і полетів по схилу кубарем. Добре хоч не круто було, і хлопець - досвідчений лижник. Обійшлося без травм. А чайниця, як ви розумієте, випарувалася миттю (зараза!). Ну, а наостанок про гарне. Накатався - до лисих чортиків. Задоволення - хоч зич. Незважаючи на всі негаразди, ми так само любимо наш незіпсований цивілізацією Тростян. Гарне, часом екстремальне катання. Багато вражень. Багато гарного настрою. Хіба чогось ще треба?
|
|
